Проросійська надія Франції
Прямо зараз на виборах президента вирішується доля Франції. Одним з головних претендентів на перемогу є Марін Ле Пен. Вона виступає проти ісламізації, кольорових, ЄС і іншого зла. А ще підтримує Путіна і окупацію Криму.
Багатьох обурює її не повага до України і захоплення Путіним. Але мало хто замислюється над тим, які вона має підстави поважати Україну і не любити Росію? Подивіться на самих себе її очима:
Україна моноетнічна біла християнська країна, нею править проросійський Янукович. 2013 року в ній відбувається “революція”. Офіційна причина — бажання українців вступити ЄС (з якого намагаються вийти усі європейські націоналісти). Революцію, звісно ж, підтримують ЄС і США (вороги націоналістів). До влади приходять ліберали, крадії і різноманітні національні меншини. На виборах не проходить жодна націоналістична партія. Після цього курс країни міняється: держава різко бере на захід, проситься в ЄС, клянчить гроші. Тепер що року в ній за підтримки влади проходить по гей-параду, кожний більший попереднього. Україна офіційно заявляє що з радістю прийме чорних “біженців” і взагалі, обома руками за расове різноманіття. Навіть на євробаченні наша представниця виступає з піснею про геноцид мусульман, що не заважає їй одразу виступити в підтримку ЛГБТ...
Як на цьому тлі виглядає Росія? Через призму рожевих окулярів проплачених ЗМІ вона створює собі образ ледь не останнього бастіону християнства. Перші обличчя країни на всіх кутах афішують своє православ'я, духовні цінності і інші консервативні чесноти. Росія послідовно веде анти-”європейську” і анти-американську політику (читайте — антиліберальну) і підтримує ледь не всі країни земної кулі, які наважуються кинути виклик американсько-”європейсько”-ізраїльській гегемонії в світі...
І от мужня “християнська” Росія бере і загарбує шматок сусідньої бідної, ліберальної і толерантної країни. Пояснює вона це захистом інтересів своєї нації.
Очевидна картина, чи не так? Тож не дивно, що більшість європейських націоналістів не підтримує нас. Було б дуже дивно, як би було інакше. Не стала виключенням і Марін. Звісно, нам як українцям, сумно усвідомлювати, що найкращий вибір для Франції є одночасно антиукраїнським. Але вина в цьому не французів — а нас, українців, які дозволили нашій країні стати всесвітнім посміховищем.
Та попри це, є надія, що перейшовши після обрання, з політики на щабель геополітики, Марін бачитиме ширше і змінить свою позицію. В разі ж її поразки, Франція буде й надалі чорнішати і ісламізовуватись.
Біла Франція стане нашим ворогом. Або другом. Та ці становища можуть мінятись з великою швидкістю. Ліберальна ж Франція, хай і тричі антипутінська, населена мусульманами і неграми, нам вже ніколи другом не стане.